Сторінка 1 Близький Схід у першій половині ХХ ст.

Учебные материалы » Сторінка 1 Близький Схід у першій половині ХХ ст.

У роки Першої світової війни Близький Схід став ареною бойових дій між Османською імперією та країнами Антанти. З метою забезпечення успіху в антитурецькій боротьбі західні країни змушені були звернутися за підтримкою до еміра Хіджазу та шерифа Мекки Хусейна -авторитетного серед арабського населення Близького Сходу глави роду хашимітів.

керлинг Сочи официальный сайт

Англійський міністр закордонних справ лорд А.Бальфур від імені кабінету міністрів 2 листопада 1917 року звернувся до почесного голови Сіоністської федерації Англії банкіра Ротшильда з листом-декларацією, в котрому, зокрема, було оголошено, що "уряд Його Величності прихильно ставиться до створення в Палестині національного осередку для єврейського народу". У лютому 1918 р. декларацію Бальфура підтримала Франція, а згодом і США.

Після закінчення війни значно активізувалася дипломатична боротьба навколо майбутнього Палестини. ВСО 3 лютого 1919 р. передала на розгляд Верховної Ради Антанти на Паризькій мирній конференції проект створення "єврейського національного осередку" на Близькому Сході. Територіально землі, на які претендували євреї, значно переважали Палестину: зокрема, вони охоплювали верхів'я р.Йордан у Сирії, південь Лівану до Сідона, південь долин Бекаа і Хауран, зону залізниці Дераа-Маан і узбережжя Акабської затоки.

На Аравійському півострові після закінчення Першої світової війни існувало 5 незалежних арабських держав: Хіджаз (Мекка), Неджд (Ер-Ріяд), Асір (Ет-Таїф), Джебель-Шаммар (Хаіль) і Ємен (Ходейда). Територія Аравії видавалася західним державам надто бідною, аби витрачати сили та матеріальні засоби для її завоювання. Лише на крайньому півдні півострова містилися багаті на нафту англійські колонії Аден, Маскат, Кувейт, Катар та інші дрібніші емірати.

Незадоволений спробами англійського посередництва Ібн Сауд напав на Ірак, а Хусейн проголосив себе 7 березня 1924 р. халіфом. На той час халіфат у Туреччині, який зберігали Османи з 1517 р., вже було скасовано, тому Хусейна як духовного главу ісламу визнали Сирія, Палестина, Трансйорданія та Ірак. Решта мусульманського світу, особливо в неарабських країнах, нового халіфа не визнали. Ібн Сауд отримав зручний привід розправитися зі своїм давнім суперником, тому 29 серпня наказав військам саудитів напасти на Хіджаз. Метою походу Ібн Сауд називав зміщення "узурпатора". Після перемоги, 8 січня 1926 р. збори мусульманських старійшин проголосили Ібн Сауда королем Хіджазу та султаном Неджду (з 23 вересня 1932 р. – Саудівська Аравія, площа – 2 млн. кв. км, населення – 22 млн. чол. на 2000 р.).

Идейно-ментальная и социально-политическая трансформация.
Если начало Восточного Чжоу и первая половина периода Чуньцю, т.е. основная часть VIII и VII вв. до н.э., прошли под знаком становления феодальной структуры, то во второй половине Чуньцю, начиная примерно с конца VII в. до н.э., чжоус-кий феодализм вступил в полосу стагнации и трансформации. Этот процесс прослеживается по нескольким осн ...

Словакия в XV-XVI вв
В середине XV в. Словакия стала ареной династической борьбы между Габсбургами, польскими Ягеллонами и венгерскими магнатами за Венгерскую корону. Значительной частью территории Словакии овладел чешский магнат католик Ян Искра из Брандыса. Вместе с ним в Словакию пришло несколько тысяч бывших гуситских воинов, по-прежнему исповедовавших ...

Русский прогрессивный союз.
Русский прогрессивный союз – это партия русской либеральной интеллигенции, образовавшаяся в конце 1905г. в Варшаве. Основатели и руководители Союза: Е.Н. Добужинский, Н.И. Розанов, С.А. Панцов, А.К. Мордвилко. В принятом партией программном документе выдвигались первоочередные задачи организации: создание в России демократического строя ...