Сторінка 1 Близький Схід у першій половині ХХ ст.
У роки Першої світової війни Близький Схід став ареною бойових дій між Османською імперією та країнами Антанти. З метою забезпечення успіху в антитурецькій боротьбі західні країни змушені були звернутися за підтримкою до еміра Хіджазу та шерифа Мекки Хусейна -авторитетного серед арабського населення Близького Сходу глави роду хашимітів.
Англійський міністр закордонних справ лорд А.Бальфур від імені кабінету міністрів 2 листопада 1917 року звернувся до почесного голови Сіоністської федерації Англії банкіра Ротшильда з листом-декларацією, в котрому, зокрема, було оголошено, що "уряд Його Величності прихильно ставиться до створення в Палестині національного осередку для єврейського народу". У лютому 1918 р. декларацію Бальфура підтримала Франція, а згодом і США.
Після закінчення війни значно активізувалася дипломатична боротьба навколо майбутнього Палестини. ВСО 3 лютого 1919 р. передала на розгляд Верховної Ради Антанти на Паризькій мирній конференції проект створення "єврейського національного осередку" на Близькому Сході. Територіально землі, на які претендували євреї, значно переважали Палестину: зокрема, вони охоплювали верхів'я р.Йордан у Сирії, південь Лівану до Сідона, південь долин Бекаа і Хауран, зону залізниці Дераа-Маан і узбережжя Акабської затоки.
На Аравійському півострові після закінчення Першої світової війни існувало 5 незалежних арабських держав: Хіджаз (Мекка), Неджд (Ер-Ріяд), Асір (Ет-Таїф), Джебель-Шаммар (Хаіль) і Ємен (Ходейда). Територія Аравії видавалася західним державам надто бідною, аби витрачати сили та матеріальні засоби для її завоювання. Лише на крайньому півдні півострова містилися багаті на нафту англійські колонії Аден, Маскат, Кувейт, Катар та інші дрібніші емірати.
Незадоволений спробами англійського посередництва Ібн Сауд напав на Ірак, а Хусейн проголосив себе 7 березня 1924 р. халіфом. На той час халіфат у Туреччині, який зберігали Османи з 1517 р., вже було скасовано, тому Хусейна як духовного главу ісламу визнали Сирія, Палестина, Трансйорданія та Ірак. Решта мусульманського світу, особливо в неарабських країнах, нового халіфа не визнали. Ібн Сауд отримав зручний привід розправитися зі своїм давнім суперником, тому 29 серпня наказав військам саудитів напасти на Хіджаз. Метою походу Ібн Сауд називав зміщення "узурпатора". Після перемоги, 8 січня 1926 р. збори мусульманських старійшин проголосили Ібн Сауда королем Хіджазу та султаном Неджду (з 23 вересня 1932 р. – Саудівська Аравія, площа – 2 млн. кв. км, населення – 22 млн. чол. на 2000 р.).
Победа Октября
Подошла осень. Более полугода прошло с тех пор, как победила Февральская революция. Но положение народа становилось все хуже и хуже. Экономическая разруха усиливалась. Продолжавшаяся война вызывала все большую ненависть всего народа, прежде всего рабочих и крестьян в солдатских шинелях. К осени достигло апогея крестьянское движение. По ...
Создание приказов
Одной из главных реформ Избранной рады была реформа центрального управления. Были созданы приказы, ведавшие государственными делами.
Одни приказы ведали какой-либо отраслью управления; другие властвовали территориями; третьи, временные, создавались для выполнения отдельного приказа царя и позже распускались.
Например, Разбойный приказ ...
«административная лихорадка»
Характерной чертой экономической политики того периода было активное проведение всякого рода административных реорганизаций. В них Н. С. Хрущев усматривал второй, не менее важный, чем научно технический прогресс, рычаг подъема эффективности общественного производства.
В 1957 г. вместо упраздненных отраслевых министерств, ведавших про ...