Сторінка 1 Близький Схід у першій половині ХХ ст.

Учебные материалы » Сторінка 1 Близький Схід у першій половині ХХ ст.

У роки Першої світової війни Близький Схід став ареною бойових дій між Османською імперією та країнами Антанти. З метою забезпечення успіху в антитурецькій боротьбі західні країни змушені були звернутися за підтримкою до еміра Хіджазу та шерифа Мекки Хусейна -авторитетного серед арабського населення Близького Сходу глави роду хашимітів.

Англійський міністр закордонних справ лорд А.Бальфур від імені кабінету міністрів 2 листопада 1917 року звернувся до почесного голови Сіоністської федерації Англії банкіра Ротшильда з листом-декларацією, в котрому, зокрема, було оголошено, що "уряд Його Величності прихильно ставиться до створення в Палестині національного осередку для єврейського народу". У лютому 1918 р. декларацію Бальфура підтримала Франція, а згодом і США.

Після закінчення війни значно активізувалася дипломатична боротьба навколо майбутнього Палестини. ВСО 3 лютого 1919 р. передала на розгляд Верховної Ради Антанти на Паризькій мирній конференції проект створення "єврейського національного осередку" на Близькому Сході. Територіально землі, на які претендували євреї, значно переважали Палестину: зокрема, вони охоплювали верхів'я р.Йордан у Сирії, південь Лівану до Сідона, південь долин Бекаа і Хауран, зону залізниці Дераа-Маан і узбережжя Акабської затоки.

На Аравійському півострові після закінчення Першої світової війни існувало 5 незалежних арабських держав: Хіджаз (Мекка), Неджд (Ер-Ріяд), Асір (Ет-Таїф), Джебель-Шаммар (Хаіль) і Ємен (Ходейда). Територія Аравії видавалася західним державам надто бідною, аби витрачати сили та матеріальні засоби для її завоювання. Лише на крайньому півдні півострова містилися багаті на нафту англійські колонії Аден, Маскат, Кувейт, Катар та інші дрібніші емірати.

Незадоволений спробами англійського посередництва Ібн Сауд напав на Ірак, а Хусейн проголосив себе 7 березня 1924 р. халіфом. На той час халіфат у Туреччині, який зберігали Османи з 1517 р., вже було скасовано, тому Хусейна як духовного главу ісламу визнали Сирія, Палестина, Трансйорданія та Ірак. Решта мусульманського світу, особливо в неарабських країнах, нового халіфа не визнали. Ібн Сауд отримав зручний привід розправитися зі своїм давнім суперником, тому 29 серпня наказав військам саудитів напасти на Хіджаз. Метою походу Ібн Сауд називав зміщення "узурпатора". Після перемоги, 8 січня 1926 р. збори мусульманських старійшин проголосили Ібн Сауда королем Хіджазу та султаном Неджду (з 23 вересня 1932 р. – Саудівська Аравія, площа – 2 млн. кв. км, населення – 22 млн. чол. на 2000 р.).

Великие пожары Москвы
В лето 1365 г. великая засуха поразила Русскую землю. С ранней весны дни стояли невыносимо жаркие. Не было дождей, обмелели реки, пересохли болота, иссякли родники и колодцы. Беда грянула с Чертолья — так называлось к западу от Кремля глухое, дикое место, заросшее мелколесьем и кустарником. Издавна стоит на Чертолье церковь Всех Святых, ...

Государственная деятельность В.В. Путина в 1975–1999 гг.. Работа в КГБ в 1975–1990 гг.
С 1975 по 1990 год В.В. Путин был сотрудником Первого Главного управления (ПГУ) КГБ СССР, занимавшегося внешней разведкой. Вероятно, это не совсем верно. Как рассказывал сам Путин, сначала его направили в секретариат ленинградского управления комитета, а потом – в контрразведывательное подразделение, где он проработал около пяти месяцев ...

Внутренняя политика
Екатерины по своим задачам не была проще внешней. В последней надобно было показать силу империи и удовлетворить национальное чувство; в первой предстояло проявить блеск власти, упрочить положение ее носительницы и согласить враждующие общественные интересы. Положение дел е России было мрачным. Хлеб в Петербурге подорожал вдвое. Почти ...