Проведення реформи 1861р в російській Україні
Кримська війна 1853-1856 рр. продемонструвала економічну відсталість, воєнну нездатність Російської імперії, виснажувала українські землі, що були основним джерелом постачання царської армії всім необхідним і поповнення її солдатами. Росія зазнала ганебної поразки, яка прискорила назрівання революційної ситуації.
19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Маніфест» про скасування кріпосництва і «Положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». Селяни-кріпаки, що доти були власністю поміщиків, отримували особисту свободу. За садиби й польові наділи вони мали вносити викуп. Селянам дозволялося без сплати мита торгувати, відкривати фабрики та різні промисли, підприємства, займатися ремеслом за місцем проживання, вступати до гільдій і торговельних організацій.
Наслідком реформи 1861 р. стало й подальше розшарування селянства. До сільської буржуазії належало 448 тис. дворів (5 млн. осіб), що зосереджували майже 40% всіх надільних і приватних земель. Решту - 550 тис. дворів (5-6 млн. осіб) становили середняки, які були власниками четвертої частини надільних земель. Частина селян, які розорилися, йшла до господарств поміщиків, заможних селян і в промисловість.
Губернские учреждения, административные и финансовые
Каждая губерния получила однообразное устройство, административное и судебное. Главным учреждением в системе губернской администрации является губернское правление с губернатором или наместником во главе.
Уездным органом губернского управления был нижний земский суд под председательством земского исправника или капитана; это также испо ...
Зарождение «восточного вопроса».
Наиболее прогрессивным путем, по которому могло пойти развитие народов Османской империи, была ее ликвидация в результате освободительной борьбы всех народов империи и образование самостоятельных независимых государств, в том числе и независимого турецкого народа.
Но великие державы Европы стремились, используя слабость и упадок Османс ...
«Эрудитская критическая школа»
Представители другой школы гуманистической историографии — «эрудитской критической школы» — были менее связаны с политическими пристрастиями, более трезво относились не только к средневековой, но и к античной историографической традиции. Ее представители, излагая историю сухо и по-деловому, занимались собиранием фактов, документов, памя ...